ЖИТТЯ НАДТО КОРОТКЕ, ЩОБ СПРИЙМАТИ ЙОГО СЕРЙОЗНО?

від 26 грудня 2014 року      

   Від того, який глядач прийде на прем’єру нерідко залежить, як складеться доля майбутньої вистави. У цьому відношенні Центру мистецтв „Новий український театр” поталанило, адже за роки його існування сформувалося постійне коло глядачів, які по суті є співтворцями спектаклів. Це ще раз засвідчили перші покази комедії-притчі – „Упс!.. Я прийшов!”, що була створена за мотивами пєси білоруського драматурга Миколи Халєзіна.

         А почалося все ще півтора роки тому. Відомий актор театру та кіно Віктор Цекало тоді вперше відвідав Новий український театр і був вражений неповторною атмосферою, що тут панувала, та професійною грою молодих акторів. Того ж вечора він висловив художньому керівникові театру Віталію Кіно своє бажання грати у цьому талановитому творчому колективі. До речі, ще у 1996 році молодий режисер В. Кіно у Київському театрі драми та комедії поставив казку „Чарівна кісточка”, в якій молодий актор В.Цекало зіграв головну роль.

         Про що ж нова робота театру? Всім відоме народне прислів’я – „Життя прожити не поле перейти”. А під полем, звісно, можна розуміти будь що: подолання кризи, відкриття власного магазину, вступ до вузу, зраду своїй другій половинці, втрату бізнесу, одруження, що трапляється вже в п’яте у житті... Коли ж дитина з’являється на світ, то вона завжди кричить. Що цей крик може означати? Напевне радісний гордий вигук – „Дивіться! Я прийшов!”. Але при цьому новий чоловічок навіть не може здогадуватися, що ж чекає його на життєвому шляху. Та вже навіть будучи дорослим далеко не кожен задає собі такі важливі питання: „А навіщо я прийшов? Чому? Заради чого? За якою такою потребою?”. Отож багато хто проживає комедію власного життя так і залишаючись в стані  «святої сліпоти».

         „Для мене нова вистава це притча людського життя. Я наче створював спектакль про самого себе, адже у головному героєві побачив дуже багато близького мені. Персонажі п’єси розмірковують чому вони прийшли на цей світ, яке їх призначення, що вони мають тут робити. А людина повинна пройти за своє життя все і посадити своє дерево, хай не в прямому, але в алегоричному значенні. Робота над новою постановкою тривала майже рік. Мною було вивчено три різних варіанти п’єси, з яких був створено один. До авторського тексту не вносилося ніяких змін, проте ми додали деякі ігрові моменти”, - розповів режисер-постановник Віталій Кіно.

         Події вистави розпочинаються ще до народження головного героя – Гвідо (Віктор Цекало), коли він знаходиться в лоні матері, а закінчуються після його смерті. Тут ви не побачите хронологічного розвитку подій. А дія нагадує різнокольорову мозаїку. Адже, хоча наше життя переважно чорно-біле, але яскраві враження та переживання вносять у нього різні барви веселки. Головний герой постає то сином, то чоловіком, то другом, то батьком. Це, звичайно, не ідеальна людина, а життєвий персонаж з багатьма недоліками та чеснотами. І Вікторові вдається природно вживатися у свій образ і тоді коли це п’ятнадцятилітній підліток, і зріла людина, якій вже за п’ятдесят.

         „Останні десять років я мало грав у театрі, а в основному знімався в кіно. Дуже вдячний молодим акторам Нового українського театру, які мене багато чому навчили. Сама п’єса напевно торкнеться душі і серця багатьох глядачів, оскільки кожен зможе знайти в ній щось своє”, - зізнався артист.

         Серед інших акторів найбільше запам’ятався Єгор Снігир, який виконує роль друга Гвідо – Франка. Це саме той друг, який буде з тобою у найскладнішу хвилину, і той, хто можливо один зможе сказати всю правду. Достовірні образи були створені Наталією Заруцькою (дружина Домінік) та Поліною Кіно (дочка Марія). Інші ролі у різних складах грають різні актори. Так, якщо образ матері головного героя у виконанні Ірини Сивацької вийшов більш романтичним, то в трактуванні Марії Тютюнник – більш життєвим. Якщо Ілля Рибалко намагався повніше передати внутрішній світ батька Гвідо, то Олексій Власенко прагнув, аби цей персонаж був подібний на людину літнього віку.  А для Кирила Сузанського роль Янгола по суті стала першою серйозною роботою у театрі

         Музичне рішення вистави допомагає розкрити різні теми, що супроводжують людину по житті - тему творчості, тему кохання, особистого життя, тему життєвих парадоксів, життєвих страхів та швидкоплинності всього того, що відбувається з нами. Під кінець вистави Гвідо розуміє, що  «життя надто коротке, щоб сприймати його серйозно”… Звичайно, не варто повністю погоджуватися з героєм, проте є над чим замислитися.

 

Едуард ОВЧАРЕНКО


Fatal error: Class CToolsCssCache contains 1 abstract method and must therefore be declared abstract or implement the remaining methods (DrupalCacheInterface::__construct) in /home/h28146/data/www/nut.kiev.ua/sites/all/modules/ctools/includes/css-cache.inc on line 52