Не в кожному театрі є такі Гамлет і Джульєтта…

 

«Не в кожному театрі є такі Гамлет і Джульєтта…»
Газета «Демократична Україна» від 26 лютого 2010 року №8(23795)

Якдобре, щонашежиттятакебагатолике; зодно­гобоку, переглядаючидеякіінтернет-сайтиіслуха­ючисучаснихюнаківідівчат, улексиконіякихнели­шелітературних, айбіЛьш-менщпристойнихслів -г~ обмаль, стаєстрашнозановепокоління. Азіншого— бачимоймолодь, якамаєзахоплення, відміннівідал­коголюйнаркотиків, іпрацюєнадуховнійниві.

Саме такі юні й амбітні акто­ри, випускники Київського коле­джу театру й кіно, утворили тру­пу Нового українського театру. Наша газета вже розповідала про цей колектив і його першу прем'єру — драму «Безталан­ня». Нині ж хочу поділитися вра­женнями від перегляду ще двох прем'єрних вистав.

За роки навчання в коледжі його випускники під керівниц­твом режисера Віталія Кіно створили ще дві вистави, які можна вважати дипломними — «Беззахисні створіння» за опо­віданнями А. Чехова та «Шек-спіріада». Раніше їх грали тільки в межах коледжу, тепер, від­кривши власну сцену, театр пе­реніс на неї всі свої роботи.

Спектакль «Беззахисні ство­ріння» вирішено в жанрі... німого  кіно. Але це не означає, що гля­дачі побачать у ньому лише мімі­ку і жести. Німе кіно як спосіб сценічного вирішенняматеріалу режисер-постановник Віталій Кі­но обрав з тієї причини, що акто­рам належало зіграти все-таки не драматичні, а прозові твори Чехова. А тут є певні нюанси. По­годьтеся, складно відтворити у виставі весь текст оповідання, в тому числі авторський. Від цього можна певною мірою втратити іг­рову стихію. Ось тут і стає в при­годі німе кіно з його пластични­ми сценами, уявними репліками й діалогами, які програються, але не промовляються.

Актори майстерно втілюють комічні, а часом і з відчутним присмаком суму ситуації дев'яти вибраних оповідань, кожне з яких має назву «дубль», як ведеться у кіно. їм, незважаючи на юний вік, вдається зіграти і ліризм, і іронію, і душевну драму, показати дру­гий план тієї чи іншої ситуації.

Звісно, більшість невмиру­щих чеховських творів ми чита­ли або бачили. Тому й напро­шуються певні порівняння. І ви­конавці їх гідно витримують, де­монструючи своє, ні в кого не запозичене трактування обра­зів. Наприклад, непросте зав­дання постало перед артисткою Євгенією Мірошниченко (под­війною тезкою оперної зірки), адже їй випало грати пані Щукі-ну — героїню оповідання «Без­захисні створіння» — слабку й беззахисну жіночку, здатну будь-кого звести в могилу. Пригадуєте її у виконанні не­зрівнянної Фаїни Раневської? Тож скажу об'єктивно: молода актриса впоралася з роллю блискуче. Здається, нікому й на думку не спало порівнювати.

Неповторного шарму виставі «Беззахисні створіння» додає те, що вона є не лише дублями ні­мого фільму, а й салонним вечо­ром. Подібні заходи відбувалися в інтелігентних домах у минулі століття. В антракті на глядачів чекає чимало сюрпризів...

Якщо під час сценічної версії чеховських творів доводиться не один раз посміхнутися, то вистава «Шекспіріада» спонукає і посуму­вати, і поспівчувати, а головне — замислитись. І, можливо, дійти певних висновків, іїжанр визначе­но як «уроки трагедій». На сцені, ніби на одному подиху, проходять перед нами фрагменти п'єс «Ко­роль Лір», «Гамлет, принц Дан-ський», «Ромео та Джульєтта», «Отелло». Вони звучать у чудових українських перекладах Максима Рильського, Євгена Гребінки, Іри­ни Стешенко. У душі знов-таки зринають спогади, асоціації, але кожен із цих героїв — такий яскра­вий, позначений особистим ба­ченням виконавця. Приміром, Отелло — не жорстокий і свавіль­ний, а людина, яка щиро поми­ляється, маючи впевненість, що чинить справедливу кару. Гамлет так само вірить, що зможе повер- нути на шлях істини свою грішну матір — королеву Гертруду. Зво­рушлива у ролі Корделії, дочки ко­роля Ліра, і актриса Ольга Сова — її героїня щаслива від природної здатності бути собою.

— Над «Шекспіріадою» ми, ма­буть, працювали найбільше,— го­ворить режисер-постановник та художній керівник Нового україн­ського театру Віталій Кіно.— Взя­ли хрестоматійні сцени із шекспі-рівських п'єс, відомі навіть на рів­ні анекдотів, наприклад: «Чи ти молилась на ніч, Дездемоно?» тощо. Нашою метою було зняти нашарування, штампи, які є в цих сценах і таким чином зруйнувати анекдотичні міфи, показавши, що там є не тільки вічні проблеми, а й живі люди, із живими емоціями, обличчями, стосунками. У цій ви­ставі немає жодного режисер­ського винаходу, вона є для мене найкращим практичним прикла­дом того, як режисер може «вмерти в акторові». А ще я хотів показати діапазон майстерності своїх вихованців. Не в кожному театрі, мабуть, можна знайти та­ких Джульєтту або Гамлета. Пра­цюючи на репетиціях, ми зрозумі­ли: наші погляди на тексти відрізг няються від поглядів інших режи­серів та акторів.

Тетяна Кроп


Fatal error: Class CToolsCssCache contains 1 abstract method and must therefore be declared abstract or implement the remaining methods (DrupalCacheInterface::__construct) in /home/h28146/data/www/nut.kiev.ua/sites/all/modules/ctools/includes/css-cache.inc on line 52