Люди, собаки і політики

Театр на Михайлівській (Центр мистецтв “Новий український театр”) відкрив свій 22-й театральний сезон виставою “Собачий вальс” від режисера Віталія Кіно.

 

 
© Ілля Бел

  “Собачий вальс” поставлений за п’єсою українського драматурга з Чернігова Юрія Васюка. Нинішнього  року за свій оригінальний твір  автор отримав першу премію на Міжнародному літературному конкурсі “Коронація слова”. Саме там і запримітив для себе текст режисер Віталій Кіно і не вагаючись узявся за постановку. Адже знайти актуальний та написаний живою мовою текст серед нової драматургії не так уже й просто.

Віталій Кіно розгортає на сцені справжню соціальну сатиру, що є найкращим засобом діагностувати суспільство. Хоча й зазначений на афіші жанр “моторошна комедія” теж цілком відповідає реаліям (під час перегляду подекуди й справді доволі смішно, але цей сміх не назвеш “веселим”, швидше, це сміх крізь сльози, сміх — як захист від болю та остання наша зброя від жорстоких реалій). Постановка злободенна, і це той випадок, коли театр може не боятися, що завтра вона втратить свою гостроту, навпаки, в наші буремні дні — тільки й гляди, аби вона, не дай Боже, не стала ще актуальнішою.

 

Собачий вальс_8
Ілля Бел

 

Історія розгортається у приватному маєтку “відомого політика-бізнесмена”, який украв усе, що міг вкрасти, придбав усе, що міг придбати, і при цьому почувається   безкарно настільки, наскільки   може почуватися   український “володар життя”. Одного дня він заводить собі нову іграшку, таку, яку далеко не кожен може собі дозволити. Собаку незвичної породи — Homo sapiens. Справжню живу людину. Хлопця-безхатька, якому вже нічого втрачати. Який за шмат м’яса ладен  лазити перед “хазяїном” навколішки  або, на радість йому, ганяти по двору котів,   лишень    не вигнали б із дому. Пристосовуватися до цієї дивної гри доводиться й місцевим “старожилам” — кухарці Тані (актриса Наталя Заруцька) та водію Андрію (актор Олексій Власенко), саме вони й стають головними героями історії.

 

Собачий вальс_7
Ілля Бел

 

 За багато літ    відданої  роботи на “хазяїна”  чого вони тільки не набачились у цьому котеджі, проте  новий “прикол” із собакою  стає для них справжнім випробуванням. Випробуванням на людяність. Їм, заручникам життєвих обставин, здавалося б, не так уже й складно вдавати , що хлопець — то собака, якщо це обіцяє  приємну надбавку до зарплатні. Та чи все можна купити?

Художниця-постановниця вистави Анастасія Кононенко (головна художниця Театру на Михайлівській, представниця легендарної української школи сценографії Данила Лідера) створила для вистави доволі моторошну атмосферу. Вся дія відбувається на сірій монохромній кухні, лише місцями розбавленій вкрапленням червоного. Всюди розвішані гострі ножі, які щохвилини можуть полетіти у когось із мешканців химерного маєтку. 

 

Собачий вальс_3
Ілля Бел

 

І, хоча сам “хазяїн” на сцені не з’являється, глядачі й герої постійно відчувають його присутність. Він або стежить за ними з великого лячного портрета, що висить посеред кухні, або “підглядає” з моторошної камери спостереження, від якої не сховатися, або час від часу нагадує про себе телефонним дзвінком. Персонажі живуть  у постійному  напруженні, з відчуттям, що вони щось комусь винні. І, хоч би  скільки  вони  пили віскі, аби якось заглушити почуття гідності, щоб спокійно працювати, незламний людський дух все одно десь із глибин душі буде нагадувати їм і кожному з нас — “я не тварина, я людина”.

Костюми героїв — стильні уніформи, що начебто міг пошити на індивідуальне замовлення відомий пристосуванець-кутюр’є, який під своїм ім’ям одягає  весь політичний бомонд, їхніх садівників та коханок, разом із маленькими песиками. Від цієї довершеності одягу  виникає відчуття, що весь будинок — це такий собі Діснейленд жахів, де “дорослий хлопчик” грається у свої хворі ігри.

 

Собачий вальс_5
Ілля Бел

 

У ролі Собаки — дев’ятнадцятирічний актор Данііл Кіно. Для нього ця робота — особлива перевірка на майстерність, адже його персонаж — не може говорити. Кілька місяців Данііл займався з репетитором, вивчав  мову жестів. Старання виявилися не марними, адже віриш і співчуваєш юнакові  щосекунди, складна психологічна роль, здавалося б, продумана до деталей. 

Кухарка Танюха у виконанні провідної актриси театру Наталі Заруцької  уже в перші хвилини вистави захоплює глядачів своєю неперевершеною органікою. Рідна і всім нам знайома жінка-трудівниця, що працює з ранку до ночі, а коли тяжко — п’є не закусуючи. Її героїня розкривається для глядача поступово, від невдоволеної життям загнаної тітки до лагідної та турботливої матусі. Водій Андрюха у виконанні Олексія Власенка за смішками й жартами насправді ховає свій страх і відчай. У такому перебігу подій здаватися балагуром йому вдається все складніше, а глядач зацікавлено  спостерігає, чи урветься колись терпець у того, кого, здавалося б, так легко можна купити.

 

Собачий вальс_1
Ілля Бел
 

 

Між сценами з життя “бранців” цієї заміської “кунст-камери” (як влучно називає котедж “хазяїна” Танюха) у виставі відбувається окреме дійство, ще одна вистава у виставі — такі собі пластично-гротескові етюди на “злобу дня” (хореограф і режисер  із пластики Поліна Кіно). В них — безліч наших діагнозів: “совкове минуле”, інтернет-залежність, телевізійне “рабство”, політичне злочинне невігластво, релігійні секти з “божественними” аферами, уроки нашого “пристосування” до соціуму, нав’язаних догм, моди, брехні, несвободи — від перших дитячих кроків і впродовж  усього життя.

 Теми болючі, але зроблені легко, весело, саркастично, з доброю  порцією   стьобу, примушують глядача сміятися з себе (насправді, мабуть, лише почуття гумору врятує цей світ). Мініатюри ці жодним чином не пов’язані з основним сюжетом, їх поєднує хіба що ще один персонаж “Собачого вальсу” — телевізор, що транслює реальні новини і слугує своєрідним порталом з однієї реальності в іншу.

 

Собачий вальс_2
Ілля Бел

 

Втім, ці “соціальні ролики” і є тим ґрунтом, на якому врешті виростає історія про хлопця-собаку, адже саме хвороби суспільства й породжують такі випадки, а може  ще й страшніші.

“Для них — ми ціла країна тварин, над якими проводять експерименти”, — каже у трагічному фіналі кухарка Таня, і має рацію. Але хто ж нам лікар, якщо ми самі інколи погоджуємося ставати заручниками таких  “ігор”? Театр, у глобальному сенсі, й, зокрема, ця постановка на сцені Театру на Михайлівській, мабуть,   саме для того й існують, аби застерігати нас час від часу не бути тваринами, що піддаються експериментам, не вимикати своє критичне мислення та менше довіряти “телевізору”.

 

Собачий вальс_4
Ілля Бел

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *