ВІДВЕРТА РОЗМОВА ПРО НОВИЗНУ НОВОГО

Газета «СУФЛЕР» за 1-14 березня 2010 року

ВІДВЕРТА РОЗМОВА ПРО НОВИЗНУ НОВОГО

Інтерв’ю з Віталієм Кіно, художнім керівником
НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

...Так і хочеться розпочати словами, які більше па­сували б типовому рекламному буклетові: «У за­тишному куточку в самому центрі столиці гостинно відкрив свої двері новий театр». Бо це дійсно так: і куточок затишний - невеличкий флігель у дворі на вул. Михайлівській (із барною стійкою, живими рослинами та величезним акваріумом, де мешкає зовсім ручний сом), і театр - новий. Він так і нази­вається: Новий український театр. Його актори -учорашні та нинішні студенти Коледжу театру і кі­но (що на Харківському масиві), а керівник - їхній педагог Віталій Кіно, представник «режисерської школи Е. М Митницького». З ним і бесідує сьогодні кореспондент «Суфлера» Анна Шеріна.

 

Одразу, щойно береш в руки вашу афішу, візитівку чи календарик, виникає питання: у чому но­визна Нового театру?

Ну, як відомо, все нове - це добре забуте старе!

Отже, можна писати «Ста­рий український театр»?

-   Насправді назва виникла давно: спроба організувати театр була ще десять років тому. Тоді назва «Новий український те­атр» була для нас принциповою, я б сказав, концептуальною. Але виникли певні проблеми —на­самперед, організаційні, фінан­сові. Ми ж усі знаємо, як склад­но працювати на театрі, особ­ливо коли ти намагаєшся його створити. Може, ми помилили­ся, коли зробили перший проект абсолютно комерційним (виста­ва «Європа може зачекати!» за п’єсою Е. Скріба «Склянка води»

на базі Театру драми і комедії — «Суфлер»). Тоді це для нас було виправданим: ми хотіли довеститим людям, які згоджувалися нас матеріально підтримувати, що можемо це робити. Комер­ційно це стало дуже вдалим про­ектом, ми працювали на аншла­гах декілька років, навіть коли виставу ставили в незручні дні. Але нам говорили: «О, ну, зви­чайно, новий український театр починає з дуже української вис­тави за п'єсою Е. Скріба, та ще й російською мовою...» Тоді я був молодий і реагував, можли­во, занадто емоційно, сьогодні я сприймаю це спокійно, зважено і помірковано.

- А що ж таке «Новий україн­ський театр»? Чи це театр, де грають тільки українською? Нас­правді,  наша країна багатомовна,  і п'ятдесят відсотків громадян, у кращому випадку,  розмовляють російською. Чи це театр, де гра­ють винятково етнічні українці? Ні, ми багатонаціональний край. Чи там ставляться тільки україн­ські п'єси? Тоді ми обмежимо се­бе в світовій культурі.

Якщо розмірковувати, то Новий український театр — це той театр, який створений сьогодні, він — справді новий. Україн­ський — тому що для нас прин­циповою є українська мова. До речі, це величезна наша біда в комерційному плані: коли в ка­сах дізнаються, що вистави йдуть українською, то не купу­ють квитки, і ми втрачаємо бага­то коштів і глядачів. Але поки нас зовсім не задушать, ми не зійдемо з цього шляху. І тут не­має жодної кон'юнктури, тому що «українізація» давно відій­шла, і ми зовсім не на гребні хвилі. Українська мова для нас - позиція.

-  Новий театр має показувати щось нове. Що у цьому театрі бу­де новим, окрім облич?

—    Я сьогодні перед  виставою говорив акторам: ви маєте бути максимально щирими, макси­мально живими, ви маєте роз­мовляти нормальною людською мовою. Якщо ваша мова буде жива, якщо ви будете живими, якщо вам повірять, от в цьому і буде концепція нашого театру! Я не буду оцінювати інші україн­ські театри, але проблема в то­му, що глядачам, можливо, від­вернули бажання дивитися вис­тави українською. А ми хочемо це бажання повернути! І це теж наша позиція.

-  Ваш сьогоднішній репертуар - це дипломні вистави. Зрозумі­ло, що на першому етапі треба бу­ло просто наповнити афішу тим, що можна було доволі швидко адаптувати до нового приміщення. А далі - як?

—       Ми працюємо у двох нап­рямках. Один називається «Те­атр «Божья коровка», там виста­ви для дітей, переважно росій­ською (хоча зараз підготували «Івасика-Телесика» М. Кропивницького), бо це сьогодні є комерційно успішнішим, до нас завдяки цьому пішли люди. Що стосується основного напрямку, вечірніх вистав, то є певні пла­ни. Першочергово нас дуже ці­кавить сучасна українська літе­ратура і драматургія. З остан­ньою — гірше, хоча я все пере­дивляюсь, перечитую. Є така молода драматург Наталія Уварова, і одна з її п'єс - «Шахрай­ки» — напевне, буде одною з найближчих наших прем'єр. Це - така собі сучасна комедія поло­жень, яка, можливо, приверне до нас глядача. Ще є збірка су­часної драматургії «У пошуках

театру». Там є декілька п'єс, над якими ми починали працювати ще у коледжі, і зараз хочемо три невеличких п'єси об'єднати в одну виставу.

-  А плани щодо трупи? Зрозу­міло, що є кістяк із ваших студен­тів, але зрозуміло також, що для репертуарного театру потрібно розширювати вікові межі. Чи зби­раєтеся ви когось запрошувати?

—        У нас є певні технічні проб­леми: поки що маємо лише одну гримерну. Якщо ми запросимо

народну артистку, то треба їй виділити хоча б куток окремий. А коли у нас у виставі «Безта­лання» задіяні тринадцять акто­рів, то це практично неможливо.Та ми хотіли б, звичайно, запро­шувати акторів і навіть у виставі за п'єсою «Шахрайки» уже планується запрошення. Взагалі, двері наші відкриті, і якщо бу­дуть якісь цікаві пропозиції, то ми відгукнемося на них.

-  А щодо режисерів, художників?

-   З моєї точки зору, наша найбільша вада на сьогодні - відсутність професійного худож­ника. І це не тільки тому, що ми не можемо матеріально його забезпечити: є творчі люди, які за невеличкі гроші могли б створювати цікаві речі. Але зараз бу­ла мета адаптувати наші дип­ломні вистави до нового, мен­шого приміщення. Тож залучен­ня художників зайняло би біль­ше часу, ніж ми могли собі доз­волити на початковому етапі. Ми спілкуємося с деякими ху­дожниками, які вже були у нас на виставах, і надалі постановки будуть за їхньої участі. Так само і відносно режисерів: нову вис­таву вже ставитиму не я, а ін­ший режисер. Наші двері від­криті для всіх, хто може щось запропонувати!

—    Ви казали, що десять років тому не мали належної матеріаль­ної підтримки. А зараз така під­тримка є?

— На сьогодні ми не маємо спонсорів і меценатів — знов таки, і для них ми відкриті!

Ми працюємо і намагаємося заробляти гроші своєю профе­сією. Це дуже складно, може, мені  не повірять, але це так і є. Наш театр «Божья коровка» дуже відомий не тільки в Києві: нас запрошують, нас люблять, і він поки що якимсь дивним чином заробляє нам на аренду.

Загалом ми в жахливому тем­пі існували останній місяць, ко­ли випустили фактично чотири прем'єри, а паралельно на зимових канікулах грали по декілька вистав на день. Діти (актори -«Суфлер») навіть не уявляють, що так працювати не можна і не треба.

-  Ви, напевне, просто не ска­зали їм, що так не має бути?

-     (Сміється.) Ми свідомо йшли на цей марафон. Дякувати Богу, він закінчується. От випустимо «Івасика-Телесика» і відпочинемо деякий час, а потім знов будемо працювати.


Fatal error: Class CToolsCssCache contains 1 abstract method and must therefore be declared abstract or implement the remaining methods (DrupalCacheInterface::__construct) in /home/h28146/data/www/nut.kiev.ua/sites/all/modules/ctools/includes/css-cache.inc on line 52