ГАЗЕТА «ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА» від 10 вересня 2010 року

 

 

ГАЗЕТА «ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА»  від 10 вересня 2010 року
Тетяна КРОП
Це здається якоюсь грою уяви: до театрального фойє «влітає» дівчинка-горобчик і запевняє всіх, що вона і є та сама Піаф, псевдонім якої теж перекладає­ться з французької як «горобчик». Шокований глядач, чесно кажучи, повірити не в змозі. І раптом з глядачевої зали владно лунає той знайомий, сильний і пре­красний голос Примадонни шансону. «Ні, я не вона!» — кричить актриса,— вонА— там!» І веде присутніх на поклик того голосу. Так розпочинається прем’єрна ви­става «Сім чудес маленької Піаф» у київському Ново­му українському театрі.
Літературний матеріал, який ліг в основу цієї сценічної робо­ти, складається з фрагментів книг письменниці й перекла­дачки Наталії Кончаловської, двоюрідної сестри співачки — Симони Берто, журналіста Сильвена Райнера. Ніби ми знаємо про цю жінку все, але знову і знову вона постає такою дивовижною, незбагненною, земною й небесною... 
Таємницю Едіт чудово збе­рігає виконавиця головної ро­лі — 20-річна актриса Олена Сорока, чий юний вік спричи­нив і плюси, і мінуси в роботі над виставою. Труднощі поля­гали, звісно ж, у відсутності необхідного для розуміння ге­роїні життєвого досвіду. Але за допомогою режисера-постановника вистави Віталія Кі­но цю прогалину намагалися заповнити. Окрім надійної ре­жисерської руки, Олені допо­могли в роботі знання, здобу­ті завдяки книгам про театр та й загалом про людські долі. У процесі репетицій визріло рі­шення: виконавці ролей — Олена Сорока та Євген Авдонін — мають, відстороню­ючись від особистого досвіду, зрозуміти й зіграти ті ситуації, які є. І вони працюють саме так: щось виходить, щось не дуже, проте у щирості артис­там не відмовиш... 
Олена і Євген знову пережи­вають у властивій тільки їм ма­нері ті життєві колізії, котрі при­мушували їхніх персонажів раді­ти, сумувати, бути щасливими, зневірюватись. Оце юнацьке незаштамповане й незашорене відтворення людського буття надає виставі неповторної сві­жості й ексклюзивності. 
Кого грає Олена — стає зро­зуміло від початку вистави, а Євген? Студентові-третьокурснику Київського коледжу театру й кіно, для якого цей спектакль став сценічним дебютом, випа­ло втілювати всіх чоловіків, у яких закохувалась полум'яна Едіт. Нелегка місія, до того ж і слів у його ролі — обмаль. Тому грати доводиться здебільшого поглядами, жестами, за допо­могою пластичних прийомів. 
Олена ж, навпаки, серед складнощів праці над роллю називає і велику кількість тек­сту. Адже матеріал треба було і вивчити, і пропустити крізь душу. Кожна розповідь, ви­мовлена від імені Піаф,— це окрема сторінка біографії легендарної співачки. І вона зву­чить, як сповідь. Своєрідним прийомом вистави є спогади-діалоги. Едіт пригадує репліки, котрі вона чула від Луї Лепле, Реймона Ассо, Марселя Сердана, і інколи переказує їх са­ма, а часом їй вторить парт­нер. Почергово вони відрива­ють листочки календаря з пам'ятними датами. 
А пісні, чи звучать вони у ви­ставі? А як же без них! Без­смертні й вічно молоді мелодії є героями вистави. їхні акорди оживають тоді, коли слів заба­гато і слід зробити паузу. Гля­дач слухає, згадує, можливо, пізнає нове або відчуває нос­тальгію, а на екрані одна одну змінюють світлини з обличчям Жінки, яка співає. Ці сцени схо­жі на сеанси незримого спілку­вання душ — наших та її.

  1. Нині в київських театрах полюбляють ставити спек­таклі про Едіт Піаф. Мабуть, ця тема є невичерпною? Чи треба далі її продовжува­ти? — запитую у режисера-постановника вистави «Сім чудес маленької Піаф», художнього керівника Нового українського театру Віталія Кіно.

Я думаю, творців  вистав приваблює надзвичайно яскра­ва особистість французької співачки. У наш час багато хто здобув популярність через якісь шоу, попсу, часто невисокого ґатунку. А от справжніх кумирів бракує. Тому до світла, яке во­на випромінювала, не переста­ють тягнутися. Хоч і дещо пара­доксально те, що чи не в кожно­му київському театрі йдуть ви­стави, присвячені людині, котра ніколи не бувала в наших краях і не уявляла, що ми, такі, тут живемо. Та, мабуть, незабаром з'являться на наших сценах й інші цікаві постаті. 
Ставлю запитання й викона­виці головної ролі:

  1. Олено, якою постала Едіт у Вашій уяві?
  2. Я вважаю її не дуже щас­ливою жінкою. Мені її шкода. Пі­аф опинилася перед вибором: або особисте життя, або твор­че. Вона вибрала творчість і до­рого за це заплатила. Я її уяв­ляю сильною жінкою, яка буде боротися за дорогих і близьких їй людей і ніколи не звертатиме уваги на дрібниці.
  3. Певно, ця постать зали­шила слід у Вашій душі?
  4. Залишила. І ще довго жи­тиме там.

 


Fatal error: Class CToolsCssCache contains 1 abstract method and must therefore be declared abstract or implement the remaining methods (DrupalCacheInterface::__construct) in /home/h28146/data/www/nut.kiev.ua/sites/all/modules/ctools/includes/css-cache.inc on line 52