fbpx

“РОЛЬОВІ ІГРИ”

Прем’єра відбулася 21 липня 2016 року
Вистава російською мовою 
Тривалість – 1 година 50 хвилин
Без антракту 

Не комедія «нє по-дєтскі» “Рольові ігри” це спектакль – трагіфарс. Душа людини загадка, а душа дитини загадка й подвійно. Хто вони, ці істоти, які раптом з’являються в наших домівках? Дуже часто в їхніх очах, як у викривленому дзеркалі, ми бачимо себе.

  Історію про двох сербських хлопчиків і двох дівчаток, які щоденно граються у себе на подвір’ї  в досить страшні і дорослі ігри, написала відома сербська драматургиня Біляна Срблянович. Спектакль привертає увагу тим, що ми, наче очими наших дітей, можемо побачити світ, в якому живемо. Діти відтворюють ті дії і говорять ті слова, які вони чують щоденно від нас, своїх батьків. На разіграних Андрією, Надеждою, Міленою і Воїном «рольових іграх» ми і жахнемося, і посміємося, над собою, над своїми страхами і бажаннями, над нашими комплексами і схильностями…

РОЛІ ВИКОНУЮТЬ:

ВОЇН, тато – Єгор СНІГИР

МІЛЕНА, мати – Віталія ПОЧЕВАЛОВА

АНДРІЯ, син – Олег ЩЕРБИНА

НАДЕЖДА, собака – Поліна КІНО
                                    Марина ПАЩЕКУН

СПЕКТАКЛЬ СОЗДАВАЛИ:

Режисер і автор музичного рішення – Марія ГРУНИЧЕВА
Рішення сценічного простору – Віталій КИНО, Марія ГРУНИЧЕВА
Художник по костюмах – Юлія КІНО
Балетмейстер – Ганна ЛИСЕНКО
Музичний керівник – Ілля РИБАЛКО
Світлове рішення – Єгор СНІГИР
Звукооператор – Владислав СВЕДЕНЮК

«Вистава цікава, неоднозначна, багатопланова. Ми бачимо дітей, які грають у трагедію. Це — попередження батькам і всьому людству, що треба бути уважними до своїх дітей. А змальовані у виставі сербські події 90-х років багато в чому перегукуються з сьогоднішньою Україною. Вірю, що виставу чекає довге життя».
Ірина Кліщевська, 
народна артистка України, 
художній керівник Київського академічного театру «Колесо»

«Незважаючи на кілька доволі жорстких сцен, в цілому вистава вийшла світлою та оптимістичною. А один із висновків, який можна зробити після побаченого – треба дуже цінувати близьких людей, поки вони живі.»
Едуард Овчаренко, 
Газета «Демократична Україна»

«Вважаю, що звернення до тексту Біляни Срблянович — саме на часі! У п’єсі досліджується майже хрестоматійна тема ставлення людини до смерті. Діти грають у смерть, але роблять це надзвичайно весело, захоплено. Жартують із нею. Сьогодні ми майже щодня чуємо про нові й нові смерті… і звикаємо до цього! Не дай, Боже, нам усім і нашій країні, і світу аж занадто захопитися цією «грою».
Віталій Кіно, 
художній керівник Центру мистецтв «Новий український театр»

Leave a Reply