Тендітний світ скляного звіринцю

«Спогади із присмаком Мартіні»: що поганого у тому, щоб жити у минулому?

На сцені «Нового українського театру» легендарна п’єса Теннессі Вільямса «Скляний звіринець», яка принесла автору його перший приголомшливий успіх після вдалої постановки у Чікаго в 1944 році. 

У нас спочатку цю виставу поставили у Карпенко-Карого на курсі режисерів телебачення як свою дипломну роботу режисерки Тетяна Маринська та Олена Єлісєєва, та згодом її внесли до постійного репертуару театру (але вже з акторами НУТу). Автори дали виставі привабливу назву «Спогади із присмаком Мартіні», аби глядачі, що не дуже люблять «ходити на класику», все ж вибрались до театру.

У основі сюжету – історія родини Вінгфілд. Батько покинув сім’ю, коли діти ще були маленькими. З тих пір незламна Аманда сама виховує сина Тома та доньку Лауру. Дається їй це нелегко, адже кожен у цій родині з непростим характером. В першу чергу сама Аманда. Її грає яскрава та непередбачувана Аліса Гур’єва – на сцені вона не просто ностальгіює, а робить це з лоском і справді – з присмаком Мартіні. Під блюзові мотиви вона викрадає глядача у свій фейковий світ з обкладинки модного журналу, де дорогі сукні та натовп шанувальників під вікном. І вона до кінця буде робити все, аби ніхто не запідозрив, наскільки вона насправді нещасна. Аманда хотіла би, аби й діти грали у її  «американську мрію», та вони лише нагадують їй про сіру буденність. А діти лише намагаються повернути свою маму у реальність – туди де вона їм потрібна справжня! Аманда ж розривається між материнською любов’ю та будуванням замків з піску – такий її вибір. 

У ролі сором’язливої та закомплексованої Лаури актриса Київського театру юного глядача на Липках – Христина Микитин. У її героїні також є світ власних ілюзій, але не такий, як у Аманди…Її простір – чуттєвий, де єдина радість – колекція скляних тваринок. «Скляний звіринець» – до нього вона тікає, аби захиститися від жорстокості навколо. Христя створила надзвичайно світлий та тендітний образ, її Лаура така, що неначе легко може розбитися, як і вся її колекція, надто чиста для цього світу, але все ж має велику любов у серці, що робить її справжньою та сильною. 

Актор Єгор Снігир грає Тома Вінгфілда, ще такого молодого, але вже надто стомленого від життя. Юнак знаходиться на межі істерії, яку намагається заглушити алкоголем та переглядом фільмів. Том мріє займатися творчістю, проте вимушений працювати консультантом в магазині взуття. Єдине його бажання – скоріше втекти працювати на круїзний лайнер. Але ж залишити одних маму та сестру не так легко.

Іван Вороний перевтілився у Джима О’Коннора – приємного чоловіка з чарівною посмішкою. Здавалося, на нього можна покластися у будь-якій ситуації. Він – той реальний, адекватний мужчина, якого так не вистачає цій родині… Проте, такі, як він, тут надовго не затримуються.

Ще один герой вистави – батько, що залишив родину, але його портрет досі висить на почесному місці, всі вони його досі люблять та ненавидять. Поки цей портрет там висить, він завжди буде нагадувати їм про їх самотність та безпорадність, але зняти його, а отже, відмовитись від спогадів – ще треба наважитись.

Під час антракту на глядачів чекає приємний сюрприз. Співак та актор Артур Пісковський разом з концертмейстером Інною Лук’янець вживу виконують американські джазові пісні 40-50-х років у затишному фойє театру. Глядачам і під час перерви не дають вийти з атмосфери вистави –  пригощають смачним вермутом.

 

Стаття опублікована на сайті Yabl.ua

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *